ЖИТТЯ ПУСТЕЛІ
Усім відомо про складний клімат у Пустелі Небуття, власне, тому таку назву вона і носить. Але ця раса знайшла у цьому куточку рідний дім і змогла повністю налагодити своє життя тут. Більшість людей заселяє оазиси поблизу тропіків або селяться у величезних скелях на півдні, і лише відлюдники живуть серед безкраїх пісків. На відміну від гір Менатія, що на півночі Імперії, які складаються із безлічі гірських порід, Пустельні скелі складаються повністю з пісковика; усередині панстанти проривають свої квартирки, часто прикрашаючи стіни зовні барильєфами. Також ці скелі захищають поселення від піщаних бурь, що часто блукають цим регіоном.
Малі запаси водних ресурсів панстанти навчились добувати з-під землі, з повітря та рідкісних у цих краях рослин, не варто забувати про їхні наукові досягнення: вони навчилися очищювати воду майже будь-якого виду забруднення. Сама Пустеля Небуття тягнеться далеко-далеко за межі Імперії, проте той шмат землі не є якимсь корисним — окрім піску та вулканів там нічого немає, а от регіон панстантів усипаний нечастими саксаулами, що є поживою для деяких тварин.
Цих тварин, переважно парнокопитних, із часом приборкали, і зараз їх використовують у господарстві: білого бика використовують для пересування та для м’яса, смугастий кінь - витривалий транспорт для далеких мандрівок, а саксаульська вівця — не примхливе до умов життя джерело вовни та молока. На диких хижаків час від часу задля поживи полюють.
Іншим расам складно довгий час знаходитись у пустельному регіоні через спеку та посуху, натомість самим панстантам приносить дискомфот перебування на інших землях: складний клімат пристосував до себе вухатих, проте загартовані тіла слабкі до м’яких умов.
Від сонця у пустелі не сховаєшся, але шкіра панстантів до нього звикла: достатня кількість пігменту захищає гладку шкіру, але випадки термічних опіків та сонячних ударів досі дуже розповсюджені. Багато хто ховається від сонця у нічній темряві, тож на вулицях можна зустріти як смуглявих осіб, так і блідих.
Але якого відтінку не була б шкіра у панстантів, кожне тіло прикрашають індивідуальні візерунки темного пігменту. Ці візерунки переважно як короткі смуги із краплями на кінцях, зустрічаються випадки як семетричного розташування, так і розташування на одній частині шкіри.
Великі гострі вуха дозволяють гарно чути, а шерсятний покрив захищає їх від піску: так у регіоні панстантів, коли заходять до оселі, «Витрушуй вуха» кажуть частіше, ніж «Витирай ноги».
Відтінок волосся зустрічається від русого до чорного, очі теж мають варіації від світлих до темніших, все залежить від способу життя родини та генетики кожного панстанта. Структура волосся переважно хвиляста.
Не дивлячись на пристосованість панстантів до пустельного регіону, тривалість їхнього життя одна з найнижчих серед шести рас: середній вік становить 97 років, а вік повноліття наступає з 17-ти.
Пара панстанів
Богиня науки — Секлета, походить із панстантів, але насправді, зацікавленість у пізнані світу притамана всій расі. Саме у школах панстантів помітний високий рівень програми викладання, а найкращі заклади для досліджень майже всіх аспектів світу знаходяться саме у пустельному регіоні.
Особливо популярна тема для дослідження — це зоряне небо, тому часто учні збираються зі своїм наставником в обсерваторії або проводять ночі серед піщаних дюн, подалі від міст.
Панстанти, з метою досліджень, часто подорожують до інших регіонів, ще бувають випадки, коли вони нехтують своєю безпекою і отримують дозвіл покинути кордони Імперії. Один з науковців так довго вважався загиблим протягом деясти років, але, як виявилось, він жив на якомусь острові посеред Південного моря, а після повернувся додому.
Зробити якесь вагоме відкриття або дослідити певну тему досконало — мрія майже для кожного. Але наука не захоплює серця всіх до одного, для багатьох вона залишається як хобі, коли справа життя з наукою геть не пов’язана
Богиня науки і покровителька панстантів - Секлета
Для панстантів народження дитини це таке ж велике свято, як і для мір. На святкування завжди збираються родичі та зичать новому члену родини великого успішного життя. Саме життя для панстантів є дуже важливим, і через його відносну коротку тривалість вони хочуть устигнути якомога більше. Вони ігнорують час як щось існуюче, вони мають свій власний спосіб літочислення і нехтують загальним. У біографії можна знайти сполучення «на якийсь рік його чи її життя», а від дитини ніколи не почуєш, що пішла до школи вона 1540-го року, вона скаже: «П’ятого року свого життя». Проте свій власний спосіб позначення часу вони дуже давно втратили і в сучасноті змушені використовувати імперський спосіб літочислення, що набагато зручніший за колись існуючий, а від старого залишилась тільки звичка позначати події у житті роком відповідно власного віку.
Одруження у панстантів не є якимсь важливим ритуалом, як у пер, найчастіше двоє просто разом живуть, носячи на вказівному пальці правої руки парні кільця. А поцілунок у вухатих часто має додатковий сенс — напоїти серед спеки кохану людину. Під час цілунку пришвидчується виділення слини, що зволожує ротову порожнину.
Смерть для кожної раси не є трагедією, це момент повернення до Божества і отримання нової долі. Як і всі інші народи, панстанти спалюють тіла, але дуже рідко саджають їх деревом, вони надають перевагу більшому спокою мертвого: прах зберігається у прикрашених вазочках у кімнатах-кладовищах міста, а після року перебування там, висипаються на півничний вітер, що понесе частинки попелу у Пустелю Небуття.
ПРЕДСТАВНИКИ РАСИ В МАЛЬОПИСІ